Жертва — обряд приношення дарів богам, духам, померлим предкам, щоб умилостивити їх.
Опубліковано: 07 Кві 2015 17:17

Жер­тва, офі­ра, повір­ни­ця — обряд при­но­ше­н­ня дарів богам, духам, помер­лим пред­кам, іншим потой­бі­чним силам, мета яко­го — уми­ло­сти­ви­ти їх.

Із одні­єї з легенд укра­їн­ців Кар­пат довід­у­є­мо­ся, що Бог-Тво­рець постав із роси, а його супро­тив­ник (Арі­дник) — із піни. Арі­дник був ски­ну­тий у потой­біч­чя, бо ж пра­гнув заво­ло­ді­ти сві­том і ув’язнити Твор­ця. Тоді божий народ став мно­жи­ти­ся на зем­лі. «Коли ж намно­жи­ло­ся людей, що дава­ли­ся (Три­ю­ді-Арі­дни­ку та його слу­гам) «юди­ти». Бог пішов на гору і вибрав собі Повір­ни­цю — Жер­тву. Вона була колись така, як люди­на, і пере­бу­ва­ла між небом і зем­лею — на горі, де росли тіль­ки афи­ни  (чор­ни­ці). Вона живи­ла­ся ними й була чистою. Бог поси­лав її на зем­лю, аби вона йому опо­від­а­ла, що діє­ться на зем­лі. Її нео­дно­ра­зо­во поси­лав Бог кара­ти людей вогнем. І тоді вона пере­ки­да­ла­ся в гади­ну з кри­ла­ми, а на кін­ці її хво­ста була пацьор­ка (нами­сти­на), що сві­ти­ла на весь світ. Одно­го разу Бог послав її диви­ти­ся, що роблять люди на зем­лі. Вона наїла­ся кар­да­ши­ни (м’яса), не могла леті­ти, при­пов­зла на гору, і Бог про­кляв її, аби, доки віку, лише пов­за­ла. Але за дав­ні заслу­ги все ж дові­рив сте­рег­ти кри­ни­ці з водою і пуска­ти лишень тоді воду, коли люди при­не­суть їй живо­го чоло­ві­ка, дів­ку чи хло­пця. Коли Жер­тва була голо­дна, то не пуска­ла людям води, поки не кида­ли їй чоло­ві­ка, дів­ку або хло­пця. Але зна­йшов­ся такий хло­пець-свя­тець, що вбив її…».

Жер­тов­ни­ки наших пред­ків сто­я­ли у Свя­щен­них гаях, де перед ста­ту­єю Бога зав­жди горів вічний вогонь. Богам ніко­ли не жер­тву­ва­ли щось брид­ке — їм потрі­бні любов, пова­га і щирість. Перед жер­тов­ни­ком ста­ва­ли на колі­на і цілу­ва­ли зем­лю. Несли най­кра­щі дари: писан­ки, рушни­ки, хліб. Уже зго­дом вини­кло поня­т­тя «жра­ти», «жер­ти»: жер­тва богам, яка нале­жа­ла і людям, і вони «пожи­ра­ли» її перед лицем Бога. Деякі згад­ки має­мо від часів кня­зя Воло­ди­ми­ра, який навіть за хри­сти­ян­ства ще вла­што­ву­вав жер­тов­ні тра­пе­зи. Такі тра­пе­зи закін­чу­ва­ли­ся ігра­ми, пісня­ми та тан­ця­ми. Зали­шки жер­тво­при­но­шень кида­ли у вогонь або в річку, зако­пу­ва­ли в зем­лю або бра­ли з собою як обе­ріг. Жер­тов­на кров вва­жа­ла­ся чудо­дій­ною. Усі ці обря­до­дій­ства чини­ли­ся з від­по­від­ни­ми моли­тва­ми, що озна­ча­ло подя­ку богам за зро­бле­не або про­ха­н­ня ласки на май­бу­тнє. Ста­ро­дав­ні місця жер­тво­при­но­шень пізні­ше ста­ли нази­ва­ти капи­ща­ми.

Іно­ді обряд Жер­тво­при­но­ше­н­ня наби­рав жор­сто­ких форм, коли богам від­да­ва­ли живих людей. Так пише Нестор у «Пові­сті врем’яних літ» під 980 р., зга­ду­ю­чи про Перу­нів пагорб у Киє­ві: «І при­но­си­ли їм жер­тви, нази­ва­ю­чи їх бога­ми, і при­во­ди­ли синів сво­їх і жер­тву­ва­ли бісам, і осквер­ня­ли зем­лю тре­ба­ми сво­ї­ми. І осквер­ни­ла­ся жер­тва­ми їхні­ми зем­ля Руська і пагорб той». Візан­тій­ський письмен­ник X ст. Лев Дия­кон, опи­су­ю­чи похід Свя­то­сла­ва, також звер­тає ува­гу на при­не­се­н­ня в жер­тву поло­не­них. Але вже в XI ст. у сво­є­му «Сло­ві про закон і бла­го­дать» митро­по­лит Іла­ріон пише: «Уже не зако­лю­єм ідо­лам один одно­го». Досить вира­зну кар­ти­ну кри­ва­во­го риту­а­лу в одно­му з гро­мад­ських капищ опи­са­но в ста­ро­вин­ній коляд­ці:

За річкою, за бистрою
Ліси сто­ять дрі­му­чії,
Вогні горять вели­кії.
Нав­круг вогнів лав­ки сто­ять.
Лав­ки сто­ять дубо­вії.
На тих лав­ках добрі молод­ці,
Добрі молод­ці, кра­сні діви­ці
Спів­а­ють пісні коля­ду­шки.
В сере­ди­ні їх ста­рик сидить,
Він точить свій була­тний ніж.
Котел кипить горю­чий;
Біля котла козел сто­їть —
Хочуть козла зарі­за­ти.

На Андрі­їв­ській горі, над при­стан­ню в гир­лі Почай­ни, у 1908 р. вида­тний архе­о­лог та істо­рик В.Хвойка роз­ко­пав жер­тов­ник, при­свя­че­ний Дажбо­го­ві. Вче­ний так зма­льо­вує вида­тну пам’ятку, як він пише, «доісто­ри­чної» куль­ту­ри Над­дні­прян­щи­ни: «Серед руїн різних буді­вель, мабуть, най­ста­ро­дав­ні­ши­ми є руї­ни кам’яного фун­да­мен­ту яко­їсь загад­ко­вої спо­ру­ди. Фун­да­мент цей скла­дав­ся з різних за роз­мі­ром каме­нів сіро­го піско­ви­ка, що наби­ра­ли іно­ді химер­них прим­хли­вих обри­сів, а іно­ді мали наскрі­зні отво­ри… Із захі­дно­го боку цьо­го фун­да­мен­ту було вияв­ле­но масив­ний стовп, у яко­му шари силь­но обпа­ле­ної гли­ни чер­гу­ва­ли­ся з про­шар­ка­ми попе­лу й вугі­л­ля. Нав­ко­ло — вели­ка кіль­кість кісток та чере­пів тва­рин, голов­ним чином свій­ських».

Уче­ні вва­жа­ють, що оваль­ний май­дан­чик київ­сько­го хра­му зі стов­пом для офі­ру­вань був свя­ти­ли­щем, куди захо­ди­ли тіль­ки жер­ці. Жер­тов­ник у свя­ти­ли­щі був обер­ну­тий до наро­ду, який молив­ся на схід, а вхо­див до хра­му зав­жди з захо­ду. Каме­ні прим­хли­вих обри­сів з отво­ра­ми, оче­ви­дно, мали вла­сти­вість транс­фор­му­ва­ти зву­ки так, начеб­то вони «йшли з неба» — від богів.

У «Веле­со­вій кни­зі» чита­є­мо: «А отці наші при­но­си­ли жер­тву Дажбо­го­ві, і та на небі також свя­ти­ла­ся мно­го­кра­тно»; «Ото гре­ки вся­ке наго­во­рю­ють на нас, що при­но­си­мо в жер­тву людей»; «Боги Русі не беруть жер­тви люд­ські ані живо­ти­ни, єди­не пло­ди, ово­чі, кві­ти і зер­на, моло­ко і сур’ю питну, на тра­вах насто­я­ну, і мед, ніко­ли живу пти­цю ані рибу. І це варя­ги богам дають жер­тву іншу і стра­шну чоло­ві­чу. А ми того не має­мо дія­ти, бо єсми Дажбо­го­ві вну­ки і не ходи­мо сто­па­ми чужи­ми».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»