Сьогодні – 21 лютого відзначається міжнародний день рідної мови.
Опубліковано: 21 Лют 2010 11:53

День рідної мови проголошений рішенням 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО за пропозицією країн-членів організації в листопаді 1999 року  в пам’ять про події 1952р.  на території сучасної Народної Республіки Бангладеш (до 1971 року територія Пакистана). Саме тоді була жорстоко придушена акція протеста на захист рідної бангладешської мови в якій загинуло п’ять студентів.

День рідної мови щорічно відзначається під егідою ЮНЕСКО починаючи з 2000 року. Ця ініціатива спрямована на визнання та заохочення використання рідних мов.

Мова – це не тільки засіб спілкування але й основний інструмент який дозволяє людині дати визначення культурі, оточуючому середовищу, історії рідного краю та родоводу, тобто дає можливість самоідентифікувати себе у просторі.

ЗАБОРОНИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в Московській державі всі примірники надрукованого в Україні “Учитель­ного Євангелія” К. Ставровецького.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на “Кіевскія новыя книги!” П. Могили, К. Ставровецького, С Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1720 —- указ московського царя Петра І про заборону книгодрукування українською мо­вою і вилучення українських текстів із церковних книг.

1729 — наказ Петра I переписати з української на російську мову всі державні постанови й розпорядження.

1753 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати й використовувати україн­ський буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття всіх українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про зак­риття всіх українських шкіл.

1808 — закриття “Студіум рутенум” — українського відділення Львів­ського університету.

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Захід­ної України.

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Схід­ній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.

1862 — закриття безоплатних недільник українських шкіл для дорослих.

1863    — Валуевський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування українськомовної духовної і популярної освітньої літерату­ри: “Ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може”…

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має вестися виключно російською мовою.

1869  — запровадження польської мови як офіційної мови освіти й ад­міністрації Східної Галичини.

1870  —роз’яснення міністра освіти Росії  Д. Толстого проте, що кінцевою метою освіти всіх інородців “незаперечне повинно бути обрусіння”.

1876 — Емський указ Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої українськомовної літератури, а також про заборо­ну українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нота­ми, тобто народних пісень. (Завдяки чому було перелицьовано на російську мову безліч українських народних пісень, тобто наш фольклор було вкрадено).

1881 — заборона викладання у народних школах й виголошення цер­ковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови українською.

1895 — заборона Головного управління у справах друку видавати ук­раїнські книжки для дітей.

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для Російської імперії.

1910   — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.

1911  — постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно ро­сійськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси.

1914 —1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона ук­раїнського слова, освіти, Церкви.

1919 — зруйнування поляками Західно-Української Республіки.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У “теорії” боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селян­ської (української), у якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання україн­ської мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 — закон Румунського королівства про зобов’язання всіх “румун”, котрі “загубили матірну мову”, давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925  — остаточне закриття українського “таємного” університету у Львові.

1926 — лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти “національного ухилу”, початок переслідування діячів “українізації”.

1933 — телеграма Сталіна про припинення “українізації”.

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від З грудня 1929 p., яким дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах із більшістю учнів-українців,

1934     — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румуні; про звільнення з роботи “за вороже ставлення до держави і румунського народу” всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи ук­раїнської мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція “Вісла”; розселення частини українців з етнічних ук­раїнських земель “урозсип” між поляками у Західній Польщі для приско­рення їхньої полонізації.

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчан­ня; вивчення всіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960 1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972   — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.

1973  — заборона відзначати ювілей твору І; Котляревського “Енеїда”.

1974  — постанова ЦК КПРС    “Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, де вперше проголошуєть­ся створення “нової історичної спільноти — радянського народу”, офіцій­ний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в со­юзних республіках” (“Брежнєвський циркуляр”).

1983  — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про додаткові за­ходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік” (“Андроповський указ”).

1984  — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи”.

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15 відсотків зарплатні вчителям російської мови порівняно з учителями української мови.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодс­тва в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС “Про законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної”.

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

На основі викладеного, і керуючись статтею 150 Конституції Ук­раїни, статтями 62, 63, 65, 67, 69 Закону України “Про Конституцій­ний Суд України”, Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким “державною мовою в Україні є українська мова”, треба розу­міти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в ін­ших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України).

Поряд із державною мовою при здійсненні повноважень місце­вими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використову­ватися російська та інші мови національних меншин у межах і по­рядку, що визначаються законами України.

2.  Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому чис­лі в навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

У державних і комунальних навчальних закладах поряд із дер­жавною мовою відповідно до положень Конституції України, зокре­ма частини п’ятої статті 53, та законів України, в навчальному про­цесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних мен­шин.

3.  Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до вико­нання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

м. Київ

14 грудня 1999 року 10-рп/99

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

150грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 120грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 120грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 120грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
    Крім організованих груп
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Придбати квитки

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»